2010:05:24
22:35:48

Степан Смаль-Стоцький (1885-1918)

Степан Смаль-Стоцький, один з перших дійсних членів Академії наук України (1918), як за талантом, так і за особистісним темпераментом, належить до найяскравіших представників української науки кінця XIX – першої половини XX ст. Мовознавець за фахом, він не обмежував кола своїх зацікавлень суто лінгвістичною проблематикою. Подібно до того, як три точки визначають математичну площину, мова, література, історія були тими трьома визначальними чинниками, якими формувалася площина наукових досліджень С.Смаль-Стоцького. У кожній із цих трьох галузей він залишив спадок позачасової, позакон’юнктурної вартості. Це й реформа українського правопису, й одні з перших ґрунтовних студій над творчістю Шевченка, якими започатковано підхід до неї як до цілісного світогляду, й праці з історії Буковини.

Народився С.Смаль-Стоцький 8 січня 1859 р. в с. Немилові на Львівщині. У п’ять років він переступає поріг місцевої школи, через два роки – Радехівська нормальна школа, що мала б приготувати його до служби священика, згодом – Львів, німецька школа, в якій треба було виявити неабиякі здібності, щоб почуватися на рівних серед чужинців – поляків та німців.

Після закінчення школи С.Смаль-Стоцький стає бурсаком Ставропігійського інституту та слухачем Академічної гімназії. Вирішальну роль у становленні С.Смаль-Стоцького як майбутнього суспільного діяча та у визначенні його наукових симпатій відіграв роль проф. Г.Онишкевич. "Він перший збудив у мені і моїх товаришах поважні думки, першиї зігрів нас щирим словом до праці народної", – згадував С.Смаль-Стоцький. Ще бурсаком у Львові він організовує видання бібліотеки української літератури (творів І.Котляревького, П.Гулака-Артемовського, В.Гоголя, батька славетного письменника).

У 1883 р. С.Смаль-Стоцький закінчує філософський факультет Чернівецького університету, сюди ж повертається після того, як, скінчивши наукові студії у Відні під керівництвом видатного славіста Ф.Міклошича, дістає ступінь доктора філософії за габілітацій ну працю "Процес аналогії у словозміні руської мови". З 1885 р. проф. С.Смаль-Стоцький очолює кафедру української мови і письменства у Чернівецькому університеті. Близько 30 років життя віддано педагогічній, просвітительській, політичній діяльності на Буковині.

Василь Сімович, один з учнів С.Смаль-Стоцького, визначний український мовознавець, згадував про ті часи: результати його праці були такі, що українство на Буковині стало впливовим чинником у краю й дістало повну рівноправність в усіх галузях життя. Від 1892 р. С.Смаль-Стоцький був послом до буковинського сейму, пізніше увійшов до Віденського парламенту (1911). Історія Буковини нерозривно пов’язана з особою проф. Соцького: він був засновником, реформатором усіх українських установ і товариств на Буковині ("Народний Дім", "Руська Бесіда", "Українська школа", "Буковинський Боян" та ін.). Під час першої світової війни працював у таборі полонених українців у Фрейштадті (Австрія), по війні був послом ЗУНР у Празі (1919), згодом – професором УВУ, брав діяльну участь у наукових з’їздах, в "Українському історико-філологічному товаристві" у Празі, був членом НТШ у Львові (з 1899 р.), дійсним членом "Слов’янського Інституту" у Празі (з 1928 р.), членом-засновником "Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук", для якої розробив статут. Помер 18 серпня 1938 р., похований у Кракові.

В історію української мовознавчої науки проф. Смаль-Стоцький увійшов насамперед як автор першої української ("руської") граматики, яку видав 1893 р. у Чернівцях разом з проф. Т.Гартнером. "Руська граматика" посідає особливе місце в історії правописного питання, оскільки саме в ній автори прагнули удосконалити шкільний правопис, показати гармонію між писемним і живим словом. Граматика докладно висвітлювала особливості звукової системи мови, брала до уваги історичні зміни, "змальовувала живий образ української мови у сфері звуків". "Руська граматика" витримала чотири видання (останнє – 1928 р.), дістала позитивні оцінки О.Огоновського, О.Партицького – тодішніх метрів у цій галузі на Західній Україні, а згодом за офіційним розпорядженням міністерства освіти стала шкільним підручником української мови на Галичині й Буковині. Усвідомити факт появи цієї Граматики, що за своїми наслідками дорівнював національному відродженню, неможливо без знання історичного контексту. Для народних шкіл Буковини це був час тяжкої кризи, бо наука української мови в них була переважно в руках учителів-москвофілів, схоластичне "язичіє" шкільних підручників мови заходило у гостру суперечність з живою народною мовою. І саме С.Смаль-Стоцький, в особі якого талант ученого і завзяття патріота поєднувалися з далекоглядністю політика і компромісного дипломата, зумів добачити причиново-наслідкову єдність у таких, здавалося б, далеких одна від одної проблем – шкільною наукою мови і національним поступом.

Заслужене визнання "Руської граматики" спонукало проф. С.Смаль-Стоцького та проф. Г.Гарнера продовжити спільну працю, й у 1913 р. у Відні виходить їх наукова граматика української мови "Grammatik der Ruthenischen (Ukrainischen) Sprache von Stephan von Smal-Stockyj und Theodor Gartner".

На той час це було справді сміливим кроком у науці. У передмові автори зазначали, що українська мова мало знана самими славістами і тому це дослідження містить для неї дорогу в світ. Ця праця одразу викликала великий резонанс у славістичних колах. Рецензенти і критики, серед яких були найавторитетніші філологи того часу – В.Яґіч, О.Шахматов, Лер-Сплавінський та ін., визнавали високий фаховий рівень "Української граматики" в її описовій частині, що на багатому фактичному матеріалі розкривала мовні закони, проте ніяк не могли погодитися з міркуваннями авторів щодо місця української мови у слов’янській сім’ї та її походження безпосередньо з праслов’янських діалектів. Гостру критику викликало заперечення проф. С.Смаль-Стоцьким "праруського" періоду функціонування української мови. Тодішніх колег за фахом злякали можливі політичні висновки з такої концепції, не пробачили такого самостійництва й критики наступні. Найтяжчим з гріхів С.Смаль-Стоцького перед наукою вважався той, що українську мову за її фонетичними законами він визнавав найближчою до сербської, що у виділенні окремої східнослов’янської групи мов вбачав радше політичну доцільність, ніж історично обґрунтований факт.

Етапне значення для українського мовознавства мали праці Смаль-Стоцького з українського мовознавства та славістики: "Розвиток поглядів про сім’ю слов’янських мов і їх взаємне споріднення" (1925, 1927), "Українська мова, її початки, розвиток та характеристичні її прикмети" (1933), "Питання про східнослов’янську прамову" (1937). Широко відомими були й літературні праці С.Смаль-Стоцького. Йому належать наукові розвідки про Т.Г. Шевченка, І.Франка, І.Котляревського, В.Стефаника, Ю.Федьковича, С.Воробкевича.

Ваші зауваження, запитання та пропозиції:webmasterpд–O‰^@уЕЮгchnu.edu.ua
 © 1999-2010 Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича; Програмування: Крамар А.В.